Працівниками бібліотеки ВСП « ЛФКХПП НУХТ» до 35 роковин на Чорнобильській АЕС організовано книжкову виставку, щоб ще раз нам пригадати про ті страшні події в країні.
26 квітня 1986 року була весна – квітуча, напоєна запахами землі і нового життя. Ніхто не здогадувався, що ця весна назавжди чорними літерами буде вписана в історію нашого народу і про невелике місто Чорнобиль дізнається весь світ.
Це день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу, який осідав на землю, проникав у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусії припало близько 60% шкідливих викидів. Потужний циклон переніс радіоактивні речовини територіями Росії, Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.
Чорнобильська трагедія пройняла всі сфери життя. Джерело атомної енергії, що вважалося цілком безпечним, заподіяло шкоду, реальний обсяг якої і досі не визначений. Минуло 35 років, а Чорнобиль не минув. Він промовисто нагадує про себе щодня численними проблемами в різних сферах суспільства, у долях мільйонів людей, житті кожного з нас. Горем і болем увійшов в життя українського народу Чорнобиль, що розділив долю людей на «до» і «після». Чорнобильська катастрофа стала одним із каталізаторів розпаду СРСР, адже відповідальності цілком лежить на комуністичному режимі. Спроби Москви приховати правду про її наслідки, недостатні заходи безпеки і допомоги потерпілим похитнули віру в “гуманність” комуністичної ідеї навіть у найлояльніших прихильників. А особливо після першотравневої демонстрації, коли на Хрещатик за п’ять днів після аварії вивели сотні тисяч людей, в тому числі школярів, ще й хизувались цим на шпальках всіх газет.
Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Тоді було зруйновано один реактор і 5% радіоактивних речовин потрапило за межі енергоблоку, але цього вистачило, щоб знищити цілий етнокультурний регіон. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб, саме вони ціною свого життя зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух.
Які висновки має зробити людство із Чорнобильської трагедії? Перш за все, це – відповідальність за «мирний атом», який має бути підконтрольний людині з усіма можливими наслідками та технологічно прогнозованим.
Ми знову сьогодні згадуємо Чорнобиль ,тому, що нині в закритій зоні, навколо законсервованої станції, виникли пожежі, дим від яких поширився на великі відстані, у тому числі й на українську столицю. І знову ожили вже призабуті розмови про мікрорентгени, бери, радіонукліди, знову ми в тривожному очікуванні інформації про радіаційну ситуацію в навколишньому середовищі.
Тепер ось нова біда в Україні і всьому світі – коронавірус. Вона така ж невидима і така ж підступна й загрозлива для людського здоров’я і життя, як і радіація. А ще спалах пандемії, як і свого часу вибух на четвертому блоці Чорнобильської АЕС – свідчення того, наскільки уразливий у наші дні світ, як лихо в якомусь одному його куточку – чи то в Чорнобилі, Фукусімі, чи в Ухані – з неймовірною швидкістю стає планетарною бідою, несучи загрози, втрати, страждання вселенських масштабів.
В ці квітневі дні українська нація із гордістю та шаною згадує героїчний подвиг ліквідаторів аварії на ЧАЕС .
Дякуємо за подвиг, і вічна пам`ять героям, що віддали своє життя у боротьбі з цією техногенною катастрофою.
Цей дощ — як душ. Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов’їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
І прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ґанки.
Жив-був народ над Прип’яттю – і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
І ходить Смерть, єдиний тут грибник…
Ліна Костенко. 2019